Uahistory.kiev.ua

 



І. Щаблі кар'єри

1. Розділ перший
2. Розділ другий

II. Гетьман

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій
4. Розділ четвертий

III. Мотря Кочубеївна

1. Розділ перший

IV. Мазепа і Карло XII

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

V. Розгром

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

Примітки

1. Розділ перший

 

 

 

IV. МАЗЕПА І КАРЛО XII

Kоли голови Іскри і Кочубея впали під катівським топором, козацька старшина почала щораз більше наставати на Мазепу, запевняючи його у своїй вірності, щоб він якнайскорше покінчив з ворогами народу. Вони присягалися, що будуть боронити з ним аж до смерті честі, прав і вольностей України. Орлик і Войнаровський знали, що гетьман має зв'язки з Карлом XII. Мазепа, навчений історією Кочубея, приймав усі протести і заяви вірності, не рішаючись відкрити своєї маски.
Полковники з Миргорода, Прилук, Лубнів, Апостол, Горленко і Зеленський прийшли одного дня до нього з генеральним обозним Ломиковським, хотячи зв'язати з ним свою долю святочною присягою: "Напишіть самі текст цієї присяги, -відповів гетьман, - я зроблю все, що ви хочете". Ломиковський зредагував формулу. Мазепа подумав над нею, змінив кілька висловів і казав своїм довіреним присягнути на хрест. Після цього склав сам присягу. Змовники зобов'язалися, коли тільки обставини на це дозволять, з'єднатись з Карлом XII проти московського царя, щоб забезпечити Україні повну самостійність.
Від Мазепи до Карла XII їздили таємні амбасадори під найрізнороднішими одягами. Ці переговори закінчились таємною умовою, підписаною між королем "шведів, готів і вандалів і гетьманом України". Між шведами сам прем'єр-міністр князь Піпер знав про це; між українцями, може, знав про це Орлик. Цей акт згинув без сумніву біля Полтави у пожежі шведських архівів, і Петро шукав за ним надаремне. Історики мусили би щодо цього пункту на завсіди битися у неперевірених гіпотезах, якби сім літ тому нам не удалось відкрити в архівах замку Дентевіль біля Шомон рукопису Орлика під заголовком De' duction des droits de I'Ukraine (Найшов це Ілля Борщак. Оригінал і переклад видрукувані у "Старій Україні", Львів, 1925.).
Довіреник і продовжник праці Мазепи Орлик наводить у своїй Дедукції прав України 6 статей договору, підписаного між Карлом XII і Україною.
Ст. І.- Його Королівська Величність зобов'язується боронити Україну і частину Краю козаків, приєднаного до неї, і післати туди негайно на поміч війська, коли це буде необхідним або коли князь
(Мазепа) і Генеральна Рада будуть цього підмагатись. Ці війська, ввійшовши в край, будуть під командою шведських генералів. Та як довго будуть їх там уживати, його Величність передасть їх під провід князя або його наслідників, а вони будуть уживати їх так довго, як довго бачитимуть у цьому потребу. Його Королівська Величність буде оплачувати їх, а козаки постачати їм харчі.
Ст. II.- Все те, що буде завойоване на давніх московських володіннях, належатиме згідно з правом воєнним до того, хто займе це як переможець. Та все те, що буде признане як колишня власність українського народу, буде передане або збережене для українського князівства.
Ст. III.-Український князь і Генеральна Рада будуть панувати надалі згідно з правом, яким користувалися досі на всьому просторі князівства і частин, до нього приєднаних.
Ст. IV.- Іванові Мазепі, законному князеві, ніяким робом не будуть перешкоджати у володінні цим князівством. Після його смерті, яка, як надіємося, не прийде швидко, буде забезпечена свобода для українських земель, згідно з її правами і давніми законами.
Ст. V.- Що торкається гербу і титулу українського князя, то не буде ніяких змін у досі прийнятих звичаях. Його Королівська Величність не зможе засвоїти собі того титулу ані того гербу.
Ст. VI.-Для більшої забезпеки так цього договору, як і України, князь і Генеральна Рада відступлять його Королівській Величності на час цієї війни, як довго триватиме небезпека, кілька своїх міст, а саме Стародуб, Мглин, Полтаву, Батурин і Гадяч.
Орлик, на жаль, обмежується тільки до таких виїмків, але вони вистарчають, щоб передати провідну думку умови. Дедукція Прав України каже дуже виразно: "Мазепа і Генеральна Рада користувалися таким робом в 1708 р. своєю владою, щоб тим краще забезпечити свої вольності, вони ввійшли в союз із шведським королем і погодились, що не будуть вести переговорів сепаратне".
Гетьман у своєму обережному недовір'ї таїв довго цю умову перед головною козацькою старшиною.
Невдовзі цар прохав його, щоб він виступив проти шведів з усією своєю кіннотою; це перевернуло всі плани Мазепи, який саме ждав на Карла XII. Впродовж трьох місяців він придумував найрізнорідніші виправдання і хитрощі, щоб тільки зберегти своє військо. На щораз частіші і настирливіші домагання Петра він прикидається хворим і то так по-мистецьки, що найхитріші дають себе ошукати; він не встає з ліжка, гадають, що він вмирає і доживає останніх хвилин, а тим часом він висилає до Могилева, головної квартири шведського короля, одного із звичайних своїх послів з-поміж духовенства, щоб приспішити прихід Карла XII. Одночасно він приготовляє свою фортецю до оборони і збирає магазини з харчами; наприклад, у Чернигові він зосереджує 15000 центнерів збіжжя, а до Батурина звозить нові гармати.
Всі ці приготування ідуть у гарячковому поспіху і зовсім явно, бо цар увесь час пересвідчений, що вони спрямовані проти шведів. Надмірно обережний Мазепа наказує навіть священикам відправляти богослужіння у всіх церквах за перемогу Петра. Цей останній спосіб минувся вже з метою, яку поставив собі український Макіявель. Народ був спантеличений. Його порив до свободи ослаблений, зломаний; коли прийде хвилина діяльного виступу, народ цей перед нежданою зміною фронту свого гетьмана лишиться пасивним, збитим зі шляху і пантелику. Народна душа проста. Не можна підходити до неї занадто мудро, коли хочемо мати вплив на неї і зворушити її до глибини.
16 вересня 1708 р. Карло XII, який непотрібно тратив стільки дорогого часу, дав наказ своїй передній стежі під проводом генерала Лягеркрони перейти кордони України; він мав зайняти Стародуб і під мурами цього міста з'єднатися з гетьманською армією. Петро зі свого боку дав наказ німецькому генералові Інфлянтові зайняти сильно цю фортецю, з огляду на її першорядне стратегічне значення. Обі армії пішли вперед, але Лягеркрона, маючи поганого провідника, збився зі шляху, прогаяв час, і російські війська з Інфлянтом його випередили.
Стародубський комендант, що був у змові, з розпукою дивився на їх наїзд, але не міг нічого іншого вдіяти, як відчинити перед ними ворота.
Кілька днів пізніше шведська армія ввійшла на Україну. Вона була немов очарована. Після сумної рівнини, самотніх озер і багнищ із трощею, непролазних литовських, білоруських і польських лісів, ця багата земля з величезними скарбами, де кожне село могло прокормити цілий полк, видалось їй новим раєм.
25 вересня 1708 р. французький амбасадор при дворі Карла XII Безенваль писав так: "Становище шведського короля на Україні козаків залежатиме від його поведінки з ними. Коли вони заявляться за ним або коли він обмежиться до домагань фуражу для себе, він дістане його від них не тільки без труднощів, але і з приємністю. Україна така багата у харчі всякого роду, яких сама не може з'їсти ані вивезти на чужину для торгівлі, що її населення має завсіди на кілька літ відповідні засоби".
Коли Мазепа почув, що Карло XII переїхав кордони України, він іще вважав необхідним перед козацькою старшиною прикидатися і був буцімто дуже розгніваний: "Сам чорт пхає його сюди. Він розвіяв усі мої плани і ще накінець стягне сюди російські війська. Ось як зруйнують і згублять нам нашу Україну".
Він хотів завсіди, щоб рішення виходили від самої козацької старшини, заляканої небезпекою. При кінці вересня шведи зайшли вперед уже так далеко, що гетьман зібрав надзвичайну раду, в якій засідав сам штаб змовників.
Він відкрив засідання дуже простою заявою: "Панове полковники, чи маю я злучитися, як мені наказує цар, з генералом Інфлянтом"?
На це відповіли йому в один голос: "Ні, ніколи! Вишли негайно послів до шведського короля, прохай у нього допомоги, нехай якомога швидше з'єднається з нами, щоб перешкодити московській армії в поході на Україну!"
Старий Ломиковський докинув: "Ясновельможний пане гетьмане! Без цього яка ж може бути надія для України і Запорозького війська? Навіщо ти все це приготовив?"

Мазепа відповів грубо: "Навіщо вам знати про всі ці справи, заки прийшов відповідний час? Довіряйте моїй совісті і моєму скромному розумові! З ними не пропадете. Дякувати Богові я сам маю стільки розсудливості, що ви всі разом".
Він давав себе довго намовляти і благати, а накінець немовби його переконали, поволі підійшов до кедрової скриньки у схованці, чудового твору якогось давнього німецького митця, і звідтам добув договір із Швецією. Запанувала велика тиша, і Орлик поволі відчитав цей пропам'ятний текст аудиторії, здивованій далекосяжною передбачливістю гетьмана. Козацька старшина закінчила засідання окликами в честь України і Мазепи. А він, як таємний маг, поринав у задумі.
Коли шведи ввійшли на Україну, поводились дружньо. Шанували мешканців і платили золотом за реквізиції. Зате російський генерал Інфлянт, вірний традиційній російській тактиці, залишав перед приходом Карла пустиню, проганяючи селян, віддаючи на поталу вогню села, млини і найменші селитьби. Мешканці з околиці Стародуба, перші жертви російського наїзду, втікли з жахом і поширили по всьому краю новину, що москалі хотять знищити Україну. Коли ж кілька міст відчинило свої ворота шведам, москалі ще більше розлютились, почали зневажати і бити козацьких старшин, яких підозрівали у зраді.
Для Мазепи не було вже вороття. Якщо він завагався би перед здійсненням свого плану, його були би зложили з гетьманського уряду, були би доручили війну проти царя новому гетьманові.
В останній хвилині нещасливий випадок дав нагоду росіянам відкрити всю правду. Один польський шляхтич, який приїхав на Україну з відозвами Карла XII, попав в руки одного московського відділу. Коли його перетрусили, знайшли при ньому лист Понятовського, посла Станіслава Лєщинського при Карлі XII, до Мазепи, де цей дипломат прохав Мазепу випустити на волю його брата, полоненого на Україні. 12 жовтня генерал Інфлянт взяв на муки цього поляка. Посланець, не маючи сил видержати мук, признався, що йому доручили повідомити Мазепу про наступ шведів і попрохати його вийти їм назустріч з усією своєю армією. Росіяни не вірили цьому і переслали гетьманові копію зізнань цього посланця. Одночасно просили його, щоб він все ж таки до них приєднався.
Мазепа уживав нових способів, щоб затягати справу: ватаги грабіжників, які він сам піддержував, появились скрізь і він казав, що не може залишити Україну на поталу.
Цар, мало задоволений такою відповіддю, повторив свій наказ ще раз, дуже гостро. Гетьман передав його до відома змовників, які благали його, щоб не слухав: "Коли ти підеш з царем, казали вони, погубиш Україну і себе".
Міністри Петра почали дивуватися, але не мали ще сміливості довірити своєму панові своїх підозрінь. Адже саме тоді приймав він у своєму головному штабі у Смоленську висланця від Мазепи. Гетьман складав цареві побажання за його перемогу у Лєснім над Лєвенгавптом, який саме йшов з армією від Балтійського моря на допомогу Карлові XII. Він пересилав йому як дарунок 2000 дукатів і прохав його потвердити купно маєтків, придбаних для себе у Московщині. Як же ж можна було повірити у зраду людини, що купувала маєтки у державі свого завтрашнього ворога?
31 жовтня Петро, рішивши перебрати на Україні команду над своєю армією, прохав Мазепу, щоб допоміг йому своєю радою. На це він дістав таку відповідь: "Хоча я хворий і зломаний, все ж таки поїду, навіть якби смерть мала мене надибати в дорозі". Одночасно гетьман зібрав свою раду, поділився з нею своїми побоюваннями та підозрілими намірами царя, зверненими проти нього і народу, і давав себе піддержувати у своєму спротиві. Находився він тоді у своїм домі у Борзні на Чернигівщині, недалеко Батурина.
Швидко після цього з'явився там висланий від царя Протасієв, що походив з давньої і високої шляхти. Він побачив, що Мазепа лежить у ліжку, при смерті, уже запричащений київським митрополитом. Смерть нависла над ним, і московський висланець повідомив Головкіна про невідхильну смерть гетьмана і про те, що треба буде приготовити вибір нового гетьмана.
Ледви він відійшов. Мазепа зістрибнув з ліжка і, відкинувши покривало, бадьорий і всміхнений віднайшов свою силу й ясну думку. Він повідомив негайно графа Піпера, що з утіхою зустріне прихід шведської армії і приготовив потрібні та довгі інструкції про те, як облегшити його передній стежі перехід Десни; на цьому документі не було ані підпису, ані печатки.
Одночасно він написав до Головкіна: "Моя душа недалека воріт могили. Від десяти днів нічого не їм і не сплю. Моя єдина надія в Найсвятіших Тайнах, які прийняв від митрополита".
В околиці Стародуба москалі і шведи взаємно приглядалися собі; московська кіннота під проводом Меншикова відійшла і висилала стежі на Україну між Стародубом і Черниговом, її комендант вибрав собі на головну квартиру мале містечко, де ждав на Мазепу; та на його місце прийшов туди Войнаровський, адже гетьман доживав останніх хвилин від приступу апоплексії.
Меншиков бився у великих сумнівах. Він доконче потребував приявності Мазепи; козацький корпус, приділений до російської армії під проводом старшин, що належали до змови, не хотів переправлятись через Десну.
Карло XII обіцяв явитись 2 листопада разом із своїм військом над берегом цієї ріки.
На другий день під вечір Мазепа і його прибічники побачили Войнаровського, що приїхав до них, падаючи від утоми; вони ледви його пізнали. Він, що звичайно був так дбайливо одягнений і що носив на своїм козацькім жупані коронкові жаботи, до яких звик ще на дрезденському дворі, він, що між цими здоровенними козарлюгами робив вражіння панича і версайського чепуруна, явився виїмкове у безладному і подертому одязі; по лиці спливали краплини поту і волосся приклеїлося до висок.
Навіть не привітавши зібраної громади, Войнаровський сказав одним віддихом: "Завтра буде тут Меншиков; він здоганяє мене; та мої коні прудкіші. Втік потайки, полишаючи все, коли я почув, як один німецький старшина сказав до свого товариша: "Нехай Бог змилується над козаками, бо завтра вони будуть сковані ланцюгами".
Він не скінчив іще речення, як полковники одним рухом добули шаблюк і гетьмана, що сидів у фотелі, обступили, немов би близька небезпека йому загрожувала. Був це дивно фантастичний образ у сутінку: ті відкриті леза довкола сивої голови.
А сам гетьман, як каже один із сучасників, зірвався як вітер. Владним жестом казав вложити шаблі до піхов і кликнув: "На коні! до Батурина".
Його голос мав ясний і повний звук. Його стать, іще два дні тому зігнена, випрямилась; цей живий труп, що стогнав, із блудними втомленими очима, перемінився в кремезного, стрункого і зручного мужчину з іскрами у погляді. З дикою насолодою молодого їздця він скочив на коня і помчав дорогою до Батурина.
Хто зможе описати цю дику нестримну їзду під зливним дощем осінньої ночі, довгим шляхом від Борзни до Батурина, вздовж якого козацькі варти, напівперелякані, здивовані, що із померків виринає чудне марево, передавали звістку про подорож свого володаря одноманітним протяжним звуком: гетьман!
Було після півночі, як Мазепа і його почот прибули до Батурина; це була їх остання ніч у давній столиці.
Гетьман проводив усім, думав про все. Він мусив негайно позбутися царського резидента, кажучи точніше полковника Анненкова, свого обсерватора. Мазепа доручає йому відвезти верхом лист до Меншикова, де прохає вибачення за втечу Войнаровського, за його "молодечий промах", як пише.
Військо підготовляється до походу; Орлик каже складати найважніші папери державної канцелярії і палить архіви. Осяяний замок виглядає вночі, як смолоскип, і гетьман проходжується по довгих залах, де призбирано стільки скарбів. Останнім поглядом кидає на свою збірку зброї. З-поміж найславніших і найцінніших зразків вістря він вибирає шаблю, що колись була власністю кримського хана; вона зроблена з пречудової толедської сталі, інкрустована золотом і діамантами, колись висіла при боці венецького дожа: згодом став її власником Соліман Величний і зробив з неї дарунок кримським ханам; накінець, завдяки воєнним пригодам, вона попала в руки Мазепи. Крім цього, вибирає він теж кинжал Дорошенка. Вірна його служба у скарбниці наповняє бочки золотими монетами: венецькими дукатами, іспанськими дублонами, цісарськими талярами, турецькими секінами і французькими пістолями...
Гетьман, як звичайно, ходить довкола і думає. Зупинився перед своєю спальнею, простою, що настроювала його до роздумувань. Там думав він багато; там дозрівав терпеливо його план визволення;
там мріяв він про самостійність свого народу та своєї батьківщини... Довгим спогадом зупиняється при постаті Мотрі в сумній тіні, що сіріє десь уже в померках давнини...
Щораз пізніше. Ще один зал - книгозбірня; тут залюбки він шукав захисту, відпочивав, забував про державні справи. Це кімната повна величі. Стоять у ній книжки у дорогоцінних палітурках з гетьманським гербом, вибагливі панегірики, що були гордістю київських видавництв, німецькі і латинські першодруки і рукописи з дорогоцінними вінетами. Орлик, палкий бібліофіл, приходить сюди за ним.
- Ясновельможний гетьмане, москалі можуть наздогнати нас тут... Тяжко було б мені залишити їм ті дорогоцінності, яких вони, варвари, ніколи не розуміли.
Мазепа всміхається:
- Возьми собі, що хочеш.
Орлик не каже на себе ждати: вибирає певною досвідною рукою... На жаль, усі ці пам'ятки загинули під Полтавою.
Займається на світ - і військо готове. Гетьман приказує старшинам зібратись у великій галереї, у найгарнішому і найбагатшому залі палати, де Мазепа приймав амбасадорів, давав офіціальні аудієнції і бенкети. Вся вона виповняється поволі.

 



І. Щаблі кар'єри

1. Розділ перший
2. Розділ другий

II. Гетьман

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій
4. Розділ четвертий

III. Мотря Кочубеївна

1. Розділ перший

IV. Мазепа і Карло XII

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

V. Розгром

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

Примітки

1. Розділ перший

 

 

З'являються Чечель, Покотило, Денисенко, Максименко, чотири полковники з гвардії, чотири полковники сердюків, що боронитимуть Батурин: Фридрих Кенігсен, німецький шляхтич на гетьманській службі, великий знавець артилерії, Герцик, полтавський полковник, Гамалія, генеральний осаул, голова особистої канцелярії та інші найстарші козацькі старшини, разом приблизно сотня людей.
Входить Мазепа святочно вбраний:
- Панове полковники та все вельмишановне козацтво! Йду зустрічати Його Величність шведського короля, який допоможе нам визволити Україну з московського ярма.
Оклики захоплення перебивають йому. Гетьман звертається до Чечеля:
- Чечеле, тебе призначаю комендантом замку. Не забувай, що доля України спочиває у твоїх руках. Коли москалі прийдуть сюди, не впусти їх!
- Вони сюди не ввійдуть.
- Видержи аж до хвилини, коли я приїду зі шведами.
- Я видержу.
- А коли не зможеш видержати, то дай себе похоронити під звалищами цього замку. Ти носиш славне ім'я, і твій предок уславився у війнах з Хмельницьким, я певний, що ти піддержиш славу його імені.
- Будь спокійний, гетьмане. Я зумію вмерти.
- А ти, Кенігсене, що жив разом з нами, я певний, що твоє шляхетне серце доховає нам віри... Все залежить від твоїх гармат.
Кенігсен поклонився і відповів:
- Ти мій пан і володар, і таким лишишся аж до моєї смерті.
Так само Мазепа звертався по черзі до всіх старшин. Кожному зумів сказати інше слово. Нарешті ввійшов Ломиковський і заявив, що все готове для від'їзду. Тоді гетьман гукнув сильним голосом:
- До побачення, мої брати, ми зустрінемось тут, або на тому світі. Зібрані відповіли йому:
- До побачення, пане гетьмане!
У Батурині залишилось 5000 людей.
Така сама кількість супроводила Мазепу. Решта війська йшла з російською армією або розсіяна була по Україні. Гетьман нашвидку оглянув свої відділи, а коли ввійшов до карети, запряженої у шість арабських коней, дав знак до походу. Бліде зимове сонце вставало. Коли Мазепа переходив останній ланцюговий міст, він чув іще сильний голос Чечеля, який давав свій перший приказ нового коменданта.
- Зачиніть ворота і піднесіть міст!
Гармати Кенігсена почали ревіти. Вистріли повідомляли про стан облоги. Батурин ждав Меншикова.
Було це в неділю вранці 4 листопада 1708 р.
Українська армія йшла весь день уперед і переправилась через Десну, цей новий Рубікон української незалежності. Москалі і шведи знаходилися на правому березі. Мазепа і його дружина перші переплили ріку поромом. Багато козаків скакало у воду з кіньми, інші будували нависні мости. Ломиковський пильнував переправи і принаглював спізнених.
Коли ціла армія переправилась на правий берег, надійшла вирішальна хвилина. Більшість козаків не знала про наміри гетьмана і гадала, що наступає на Карла XII. Ломиковський казав своїм відділам зробити півколо, а Мазепа, зійшовши з коня, оточений генеральним штабом, між Орликом і Войнаровським, виступив на чолі війська. У руці він тримав булаву.
- Нарешті, слава Богу, - сказав він, - ми на правому березі Десни. Та невже ж ви гадаєте, що я веду вас проти славного шведського війська? Ні, ніколи! Ми йдемо проти відвічного ворога нашого народу, проти московського царя, який присягнув собі, що відбере у нас наші вольності і з наших вільних козаків зробить своїх невільників. Чи ви піддались би цьому?
Великий крик обурення відповів йому на це. Мазепа казав далі:
- Я не раз розмовляв із царем, і він виявив мені свій намір. Він хоче скасувати гетьманську владу, розпустити козацькі відділи і заступити їх своїм власним військом. Не раз пробував я завернути його з цього небезпечного шляху, такого лиховісного для українського народу, та мої заходи були даремні. Вони тільки більш розгнівили царя, який накінець віддав мене під накази Меншикова. Брати, наш час надійшов. Користаймо з нагоди! Виконаймо свою помсту на москалях! Мусимо помститись за їхнє довге насильство, за всі кривди та знущання. Мусимо забезпечитися на майбутнє проти зазіхань на нашу свободу і козацькі права. Прийшов час, коли можна скинути ненависне ярмо і зробити з України вільну і незалежну країну. Ось чому я рішився перейти з вами на бік славного шведського короля Карла. Він зобов'язується шанувати наші права і вольності. Він присягає, що боронитиме нас усіма доступними йому засобами проти московських намагань і хоче забезпечити Україні її незалежність. Найсильніша європейська держава, Франція, також є за нами. Чи підете за мною?
Відповіддю були палкі запевнення у вірності. Мазепа промовляв далі:
- Брати! воля Божа не об'являється грішним людям. Та що там Бог і не приготовляв би для нас, ми не можемо довше стерпіти московського ярма. Що варт народ, який не в силі супротивитись небезпеці, яка йде на нього? Чи не сходить він до ряду звірят без серця і чи не заслуговує він на погорду інших народів? Між царем і нами війна неминуча. А навіть, мої брати, якби ми і мали згинути, то краще згинути зі зброєю в руці, ніж доживати віку у муках!
Ця промова захопила козаків. Вони присягли, що боротимуться за свободу і незалежність України. Військо поставало в ряди і посувалось уперед. Поперед нього їхав гетьман зі своїм генеральним штабом.
Орлик і Ломиковський їхали якнайкоротшою дорогою назустріч шведським стежам.
Недалеко села Орлівки вони надибали два відділи шведських драгунів під проводом двох ветеранів Карлової епопеї Гільма і Гіллєнстієрни. Велике було здивування цих полковників, коли побачили перед собою найвищих козацьких достойників. Вони не вірили власним очам і завагалися, чи не йде тут про якісь воєнні хитрощі. Одного італійця, який знав особисто гетьмана, вислали йому назустріч. Він потвердив новину. Українська армія з барабанами напереді справді йшла з'єднатися зі шведами. Тоді-то два шведські полки, що стояли по обох боках дороги, передали Мазепі королівський поклін.
Так почалась боротьба між Україною і Москвою.

Rambler's Top100