Uahistory.kiev.ua

 



І. Щаблі кар'єри

1. Розділ перший
2. Розділ другий

II. Гетьман

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій
4. Розділ четвертий

III. Мотря Кочубеївна

1. Розділ перший

IV. Мазепа і Карло XII

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

V. Розгром

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

Примітки

1. Розділ перший

 

 

 

Одної ночі у Києві, в своїй палаті, він покликав до себе Орлика, щоб відшифрувати новий лист від княжни Дольської. Вона радила йому переводити свій план; він може рахувати на всю шведську армію, що піддержить його на Волині. Усі його бажання будуть здійснені, і небавом вона обіцяє переслати йому поруку, підписану Карпом XII і Станіславом.
Мазепа, вислухавши горілиць на ліжку цього листа, прочитаного Орликом, прикидався, що він глибоко обурений. Він підвівся одним скоком і сам як добрий актор почав кричати:
- Клята баба з глузду з'їхала! Раніше писала мені, щоб цар узяв під свій покров Станіслава, а тепер уже щось Інакше. Навіжена! Вона хоче мене, бувалу та хитру птаху, ошукати! Що б це було за нещастя, якби я дав себе намовити такій жінці. Невже ж справді можливо покидати життя для смерті, пускатись від одного берега, не знаючи, чи допливеш до другого! Сам Станіслав непевний своєї корони, Польща розділена між двох королів. Яку основу можуть мати обіцянки божевільної? Я постарівся на вірній службі цареві, його батькові та братові. Я не дав себе ні королеві Собеському, ні кримському ханові, ні донським козакам. А тепер на склоні мого життя звичайна жінка хоче збити мене зі шляху. Орлику, дай мені вогню!
Мазепа власноручно спалив лист і казав далі: - Орлику! заки вийдеш звідсіля, напиши до цієї клятої баби шифрою так: "Прошу Вас, княгине, припинити все листування, яке загрожує моєму життю та моїй чести. Не робіть собі, княгине, не то надії, але навіть не думайте про те, щоб я на старість супроти царя міг захитати свою вірність, яку досі ненарушно зберіг від молодечих літ і в якій хочу вмерти".
Лист написали та запечатали, і Мазепа сховав його, кажучи, що сам його вишле. Не знати, чи цей лист дійшов до особи, для якої був призначений, - чи Мазепа хотів іще раз перевірити вірність Орлика.
Дня 4 липня цар Петро приїхав до Києва в товаристві Меншикова, колишнього пекарського помічника, що дістав титул князя; він став улюбленцем царя і учасником його оргій, інколи виступаючи в ролі ката. Грубий і жорстокий, інтелігентний і елегантний, він хотів стати українським гетьманом. Мазепі було про це відомо, і він був обережний, бо знав, що нема речей неможливих для царя і що у відповідний мент його не стримали би вольності, признані Україні.
Два дні після приїзду царя до Києва розійшлася чутка, що Карло XII хоче піти походом на Україну. Петро доручив негайно Меншикову, щоб підготовив для зустрічі ворога кінноту і поставив Мазепу під накази свого вибранця. До битви не прийшло, бо Карло XII пішов на Саксонію, але поступок царя вразив гетьмана. Він жалувався перед своїми полковниками: "Ось як відплатили мені за стільки літ вірної служби. Бути під наказами Меншикова! Я ще зрозумів би, якби це був якийсь Шереметьєв або достойник високого роду!"
Аристократ не міг вибачити Меншикову його "низького походження", але не виявляв своїх почувань росіянам. Ця зручність допомогла йому до нового успіху.
Гетьман приймав у Києві царя та його двірську дружину пишним бенкетом. Коли вже багато випили, Меншиков зовсім п'яний прийшов до Мазепи і почав говорити йому на вухо, але так голосно, щоб всі сусіди, генерали та козацькі полковники, могли чути:
- Гетьмане, Іване Степановичу, пора вже покінчити з нашими ворогами.
Зібрані довкола Мазепи побачили, що тут іде про якусь тайну, почали збиратись до відходу, але гетьман затримав їх рухом руки.

- Ні, - відповів він, - ще не пора. Меншиков здивований, що йому перечать, говорив далі:
- Та, здається, не буде ніколи кращої до цього нагоди, як тепер, коли цар є тут з цілою своєю армією.
Мазепа відповів:
- Небезпечно починати нову війну, внутрішню, заки ми не покінчили із зовнішніми ворогами. А Меншиков далі: - Отже, чи треба лякатись, чи щадити царських ворогів? Гадаю, що ні. Зрештою, ти одинокий вірний цареві. Ти мусиш якраз дати доказ свого прив'язання -ти повинен увіковічнити себе в пам'яті росіян. Майбутні царі повинні звеличувати твоє ім'я і казати, що ніколи не було вірнішого гетьмана від Івана Степановича Мазепи, який віддав російській державі найбільші послуги.

Тоді Петро, налякавшись нерозумної сповіді свого довіренника, дав знак до відходу. Росіяни відійшли, і Мазепа залишився зі своїми земляками. Коли за царем зачинилися двері, запанувала важка тиша. Із ревеляцій Меншикова виходило, що те, що лишилось Україні з її самостійності, знову хотять обмежити.
- Ви чули? - казав Мазепа.- Завсіди та сама історія, і в Москві, і тут, і скрізь. Господи, змилуйся над нами і не дай їм виконати наміреного плануі
Ці слова розбудили найглибші струни: вся наболіла образа і віддавна притаєний жаль як стій промовили.
Скрізь проливаємо свою кров: у Лівонії, Польщі, Литві, на Кримі, Туреччині. І навіщо? Вся наша нагорода це -образа, приниження, а тепер хотять нам ще забрати останки нашої свободи...
Всі були зрозуміли притаєний зміст натяків Меншикова, але аж тепер провідники козацтва почали розуміти почування Мазепи, до якого їхнє довір'я ще зросло.
Петро, налякавшись, що Карло XII спрямовує на Україну, рішив підготовити її до оборони і зробити Київ фортецею. Ціле літо 1706 р. козаки мусили носити землю і слухати наказів москалів, які їх ганьбили, били, відрізували їм вуха і поводились із ними не як із союзниками, а як із рабами. Лицарі мусили працювати як селяни. Ще й на нещастя прийшла посуха. Бракувало робочих рук, поля лежали необроблені, збіжжя висихало, а московські вояки тероризували села.
Народ почав нарікати по корчмах, на базарах, у церкві. Козаки, селяни та поспільство падькали:
< Що собі думає гетьман? Чи забув він за Україну під московськими соболями? Чи серце його закам'яніло? Ех, якби ми мали гетьманом старого Дорошенка, Палія або Гордієнка, тоді сини України не докотились би так низько!"
Мазепа знав про це все, і його агенти ще й розбуджували народне обурення. Він приготовлявся дбайливо до хвилини, коли зможе здійснити мрію свого цілого життя, не нехтував розсудливістю, прикидаючись, буцімто нічого не бачить і не чує. Мазепа був незбагненним. Відтепер тільки головачі мали доступ до нього. Одного дня відвідав його старий миргородський полковник Апостол. Прийшов і каже: - Очі всього народу звернені на тебе, гетьмане. Цей народ вірить у тебе. Нехай Господь береже тебе перед смертю, щоби ти не залишив нас у цій неволі. Другий полковник Горленко додав своє: - Як ми щодня молимось за спокій душі Хмельницького і звеличуємо його ім'я за те, що визволив Україну з лядського ярма, так і навпаки: проклинатимемо, ми і діти наші, до віку тебе і твої кості, коли ти нас за свого гетьманування після смерті своєї у такій неволі залишиш.
Мазепа все ще мовчав. Чи міг він їм повірити і довірити? Чи не знав він, скільки то разів ішли доноси до Москви від полковників на його попередників? Не забув він іще прикладу із Самойловичем. Та треба було відповісти і відложити на пізніше передчасне роз'яснення.
- Я вже писав кілька разів до царя про наше лихо. Коли хочете, виберіть Горленка, а я вишлю Орлика і передасте цареві прохання, щоб пошанував наші ненарушні права та вольності.
Цю пропозицію прийняли. Та Мазепа не виконав її, не розвідавши спершу; цар не згодився би ніколи на таку осторогу, яка довела б його до скаженості. Коли полковники вернулись, мусили зректись свого проекту.
Кілька днів пізніше прийшов новий лист від княжни Дольської. Мазепа зібрав полковників і прохав Орлика прочитати його вголос. Княжна писала, що за обідом із російськими генералами Ренном і Шереметьєвим вона вихвалювала Мазепу. Ренн погодився з тією похвалою, але кинув від себе: "Яка шкода цього сміливого та інтелігентного Івана Степановича! Сарака і не знав, що князь Меншиков копає під ним яму і хоче заступити його іншим гетьманом". Княжна Дольська спитала здивована Шереметьєва, чи це правда, а цей потвердив звістку.
- Чому ж ви, - каже вона, - не повідомите про це гетьмана? Ви ж його приятель!
- Не можу, мушу мовчати, - відповів Шереметьєв. Коли Орлик скінчив читати, Мазепа забрав слово:
- Знаю, що вони підготовляють проти мене і проти нас усіх. Вони хотять зробити мене цісарським князем (і справді, у віденських архівах існує княжа грамота з гербом Мазепи, прецікавий документ не використаний з огляду на дальші події), хотять скасувати козацьких старшин, прилучити до себе наші міста і наслати до них своїх воєводів. Якщо почнемо супротивлятися їхнім планам, тоді вони гадають прогнати нас до Польщі і заселити Україну москалями. Ви чули на останньому бенкеті слова Меншикова. Я знаю, що він прохав царя надати йому чернигівське князівство, яке він уважає першим ступенем до становища гетьмана. Знаю ще й те, що цар, почуваючи небезпеку, запропонував нашу Україну одному англійському лордові Мальбору. Відтепер наша країна засуджена на те, щоб нею правив чужинець, москаль або англієць. Боже, визволи нас від москалів!
Представники козацтва відповіли на цю промову вигуками гніву та ненависті. Вони гукали всі нараз.
- Чому ж ти нічого не робиш, гетьмане?
- Чи ти не наш провідник?
- Чи козацькі шаблі не гострі?
- Чи нема у наших набійницях олова? Мазепа встав і сказав Орликові тільки одно:
- Орлику, напиши Дольській лист із подякою за цінну дружню раду.
Козаки вийшли, а Мазепа лишився сам у задумі. Недалеко було до розв'язки цієї притаєної трагедії.
Тоді як на Україні становище так змінилось, інші події, не менше важні, зміняли перспективи європейської політики.
У цьому ж році 1706 Карло XII рішив надобре покінчити з Августом Саським. З своєю славною армією, що нагадувала монастирський чин, де вояки щодня молились і читали Біблію, він рушив на Саксонію, рідну спадщину Августа. Одночасно видав другий маніфест, заявляючи, що йде війною тільки проти самого електора і обіцяє, що нічого не змінить у складній будові св. Імперії, як вона існує, від вестфальських договорів. Август був тоді на Литві і не лишив у Саксонії війська, тому прохав миру. Умови Карпа XII були важкі. Саський електор повинен був зріктися польської корони і вимовити свій союз Петрові. Саксонець крутив, швед був невблаганний. Август, бачачи, що справа безнадійна, рішив вислати до ворога нового посла - свою любку Августу Кенігсмарк, чудово-привабливу жінку, маму Маврикія Саксонського, майбутнього переможця з-під Фонтене. Карло, чистий лицар, якому ні одна жінка не нарушила ще спокою і який заслужив на назву "непорочного короля" більш як Людвик баварський, відвернувся від чарівної Аврори. Вольтер у своїй Pucelle звеличив на свій лад цю подію:
Чував я вже, красуне Кенігсмарк,
Як-то Карло, прославлений чудак.
Що поконав кохання й королів,
Тебе у двір впустити не хотів.
Щоб не піддатися тобі як раб,
Він оминув твоїх приваб.
Армія Карла XII йшла вперед, і 1 вересня Ляйпціг упав. Август Саський програв до решти справу. Його делегати підписали 14 вересня у замку Альтранштадт справжній абдикаційний мир: Август зрікся польського престола, звільнив своїх підданих від присяги на вірність, визнавав королем Станіслава Лєщинського і зривав із царем. Тріумф Карла XII був повний. Франція, що сама почала т. зв. суксеційну іспанську війну під наступом могутньої коаліції, складеної із імператора Англії та майже всієї Європи, ледви дихала. Вона програла дві битви під Гохштедт і Раміліе. Шведські перемоги, за якими Версаль стежив завсіди із симпатією, прийшли саме на час як диверсія.
Від часів Рішельє Москву вважали за одного із головних ворогів Франції. Напередодні битви під Нарвою Людовик XVI писав: "Я покладу край московській амбіції". Його представник у Варшаві Балюз так само роз'яснював поразку Августа Саського: "Шведський король працює на користь його королівської величності французького короля, коли побиває саксонського електора, імператорського та царського союзника".

 



І. Щаблі кар'єри

1. Розділ перший
2. Розділ другий

II. Гетьман

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій
4. Розділ четвертий

III. Мотря Кочубеївна

1. Розділ перший

IV. Мазепа і Карло XII

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

V. Розгром

1. Розділ перший
2. Розділ другий
3. Розділ третій

Примітки

1. Розділ перший

 

 

Балюз, відвідавши у 1704 р. Москву, вертався через Україну, де гостював у Мазепи.
Ось що пише Балюз у листі до одного із своїх кревників: "З Московщини я поїхав на Україну у край козаків і був кілька день гостем володаря Мазепи, що має там найвищу владу. Я мав до нього лист від канцлера московського. На кордонах України мене зустріла почесна козацька варта і з великою шаною ввела до міста Батурина, де в замку править володар Мазепа. Колись він, хоча козацького походження, але із славного шляхетського роду, мав придворну рангу при королі Казимирі. Мій батько знався з ним добре, навіть у молодечі роки я бачив пана Мазепу, гарного і стрункого, при дворі.
Знаючи добре, що найвищі почести зміняють людей і що не завсіди обережно пригадувати високим достойникам їхню молодість, я, прибувши до Батурина, привітав володаря якомога найчемніше, як личить його ранзі, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам спитав мене, чи не буду я сином Антуана Балюза (* Батько Балюза, Антуан, приїхав у Польщу у почоті королеви Марії Луїзи 5 грудня 1648. В Антуана Балюза в Варшаві народився син Жан Казимір, автор цього листа). Діставши від мене притакливу відповідь, володар Мазепа виявив у найприхильнішій формі своє задоволення, що його прехристиянська величність (Людовик XIV) має своїм представником сина його давнього приятеля. Пан Мазепа сам згадав свою молодість і що бачив мене не раз у Кракові, а потім, зітхнувши, промовив: "Eheu! fugaces Labuntur anni".
Він назагал любить прикрашувати свою розмову латинськими висловами, а як прегарний знавець цієї мови може бути суперником наших найкращих отців єзуїтів. Його мова взагалі добірна і вибаглива, правда, якщо взагалі розмовляє, бо більше воліє мовчати і слухати інших.
При його дворі є два лікарі німці, з якими Мазепа розмовляє їхньою мовою, а з майстрами італійцями, яких у гетьманській резиденції є кілька, говорить по-італійськи. Я розмовляв з володарем України польською і латинською мовою, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою, хоча у молоді роки відвідав Париж і південну Францію, був навіть на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 р.). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо я сам бачив у цього мудрого володаря французькі та голландські газети.
Володар Мазепа вже поважного віку, з яких десять років старший від мене; вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі і білі, як у жінки, тіло його міцніше від тіла німецького рейтера й їздець з нього знаменитий.
Його дуже поважають у козацькій країні, де народ назагал свободолюбивий і гордий і мало любить тих, що ним володіють. Мазепа притягнув до себе козаків твердою владою, великою військовою сміливістю і пишними бенкетами для козацької старшини у своїй резиденції. Я був свідком одного такого бенкету, в якому багато дечого на польський лад.
Розмова з володарем вельми приємна тим, що він має великій досвід у політиці; у протилежності до москалів він слідкує і знає, що діється у чужих країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, яку бачив я в світі, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.
Кілька разів я вельми обережно зводив розмову на сучасну політичну кон'юнктуру, але мушу признати, що від цього володаря не міг я нічого певного витягнути. Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити і не казати. Все ж гадаю, що ледви чи він любить московського царя, бо не сказав ні слова, коли я жалувався на московське життя. Зате щодо польської корони пан Мазепа не затаїв, що вона іде за прикладом давнього Риму до занепаду. Про шведського короля говорив з пошаною, але вважає його занадто молодим. Особливо було мені приємне почуття пошани, яке володар Мазепа виявив до особи Його Величності (Людовика XIV), про якого багато мене розпитував і якому прохав мене засвідчити свою пошану і відданість. Це не звичайна чемність, питома п. Мазепі, але відповідає дійсності: в залі його резиденції, де висять портрети чужоземних монархів, на найвиднішому місці знаходиться гарний портрет Його Величності. Там же, але на менше видному місці, я бачив портрети Цісаря, Султана, польського Короля та інших володарів (* Уже по виході у світ французького оригіналу "Мазепи" один з її авторів, Ілько Борщак, віднайшов у рукописному відділі паризької Національної Бібліотеки (Fonds Baluze, vol. CCLI) цей документ, що освітлює перебування Балюза у Мазепи.) ".
Маємо право догадуватися, що у своїх розмовах із старим гетьманом Балюз викладав класичні теорії французької політики супроти Швеції. Мазепа тим приємніше мусив вислухати його сповіди, бо сам знав, що французький король скрізь поборює царя: чи не чув він недавно від своїх, із Константинополя, що французький амбасадор уживає всіх заходів, щоб намовити султана до війни з Петром?
Людовик XIV вислав миттю до Карла XII одного із найкращих своїх дипломатів барона Безенваля з місією, щоб набунтувати шведського короля проти імператора: князь Євген і лорд Мальбору своїми свіжими перемогами підготовили грунт французькому дипломатові в Альтрантштадті. Доля Європи буцімто залежала від рішення, яке прийняв шведський король, а Карло XII ще роздумував і боровся у собі.
Мазепа, що завсіди мав прегарні інформації, стежив назирцем за успіхами шведів тоді, як московське ярмо гнітило Україну щораз більше.

Rambler's Top100