Uahistory.kiev.ua

 



Частина перша.
До заснування Київської держави.

Частина друга
Житє державне.

16. Київські перекази про старовину.
17. Оповіданнє київського літописця.
18. Русь.
19. Походи руських дружин.
20. Найдавнійші князі і князь Олег.
21. Ігор і Ольга.
22. Святослав і його сини.
23. Володимир.
24. Християнство.
25. Нова культура.
26. Боротьба з ордою.
27. Володимировичі.
28. Ярослав.
29. Ярославичі.
30. Половецька біда.
31. Відокремленне земель і земський устрій.
32. Землi-князiвства.
33. Боротьба за Київ і його упадок.
34. Галицько-волинська держава.
35. Татарський погром.
36. Татарщина.
37. Король Данило.
38. Галиицько-волинська держава при Даниловичах.
39. Погляд ня українське жите київської і галицької доби.
40. Культурне житє України і вага його.

Частина третя
Доба литовсько-польська.

Частина четверта
Доба козацька.

Частина п'ята
Упадок козаччини і українського житя.

Частина шоста
Українське відродження.

 

 

Житє державне.

 

16. Київські перекази про старовину. Про те як почалося нове житє у Київі—як зявилося тут військо (дружина) і київські князї взяли велику силу та стали підбивати собі сусідні округи і землі, про се ріжно говорили в старій київській громаді, як лїтописцї почали списувати початки Київської, або Руської держави, як її називали. Одні казали, що там де стоїть Київ був колись перевіз через Дніпро і перевозив на нїм чоловік на імя Кий, через те звався Київ перевіз, а з того потім став город Київ. Князів у Полян тодї не було, анї дружини і вони богато терпіли від своїх сусідів, Деревлян і иньших; Хозари, що обложили даниною задніпрянські племена, казали й Полянам, щоб платили їм данину. Кияне дали по мечу від кождого „диму" (від хати). Але хозарська старшина була не рада такій дани, бо віщувала з того, що Поляне візьмуть гору над иньшими племенами, і над самими Хозарами, бо Хозари, мовляв, воюють шаблею гострою з одного боку, а полянський меч гострий на обидві сторони.

Иньші історію про Кия, осадника Київа, оповідали инакше. Вони казали, що Кий з братами Щеком і Хоривом поставили перший городок, перше укріпленнє на місці Київа і назвали його іменем старшого брата: Кий жив на Старім городї (де Десятинна церква), а Щек над Кирилівською улицею (де були найстарші оселі людські) і ся гора звалася ІДекавиця (тепер гора Скавика); третїй брат жив на третій горі що звала ся Хоревицею (не знати саме де), а річка Либедь під Київом мовляв прозвалася від сестри їх Либеди. Для охорони брати поставили собі спільними силами городок на горі де сидів Кий і назвали його Київом. І від них пішли полянські князі—,,рід Ух держав княженнє у Полян".

З того оповідання видко, що про початок київських князів нічого не знали, бо ймення Кия і його роду взято з імен київських осель; так звичайно оповідають про початок якоїсь осади, як не знають її початку: Харків—ну то осадив його. Харько, Чернигів—осадив його якийсь Чернига, і т. й. Се не тільки у нас, а й скрізь. З старих київських князів чи ватажків памятали в Київі Аскольда, Дира, Олега—бо і були їх могили; тільки про Ігоря знали, що він був батьком Святослава, а дїдом Володимира, а жінка його була Ольга; знали пізнїйших князів, а про старших не вміли нїчого певного сказати, коли вони жили і чи належали до пізнійшого княжого роду, чи ні. Про деяких були якісь перекази, про иньших і того не було—нїчого крім імени, чи могили. Росказували отже так. що першим князем був Кий, пізнїйше були Аскольд і Дир, потім Ігор, а Олег був його воєвода. З тих оповідань потім літописці поскладати історію київських князів, Київської держави. Але й та найдавнїйша київська літопись не заховалася так як була написана, а вже перероблена, особливо там. де оповідалося про перших князів-де найбільше було невідомого і неясного. Кождий наново переробляв се оповіданнє і з тих перерібок бачимо, як наздогад злїплялися до купи київські перекази та доповнялися власними здогадами літописця.

Здасться, київські перекази виводили пізнїйший княжий рід таки від того Кия, що Київ осадив. Але в X. віці київський княжий двір був так густо осаджений ріжними вояками з скандинавських сторін— Варягами, як їх у нас звали, що се навело на гадку про варязький початок і самого княжого роду. Власне так оден з літописців переробив ту найстаршу київську літопись. Він вивів від Варягів і княжий рід київський, і назву Руси, або Руської землі, як називано землю Полянську і околицю київську. Написав, що Русю звалися ті Варяги, які понаходили до Київа з князями, і від них імя Руси перейшло на Київ і на Полянську землю.

17. Оповіданнє київського літописця. В київській лїтописи, як тепер її маємо, початок Руси і князїв руських оповідається так:

Рід Кия княжив над Полянами, але потім вимер. Київ зістався без князїв, і його захопили два брати, варязькі ватажки Аскольд і Дир, прийшовши з Новгорода, з північних країв. В Новгороді тодї запанували Варяги, вони брали дань з північних словянських і фінських племен: новгородських Словян, Кривичів, Мері; сі племена забунтувалися й прогнали Варягів, та через те не стало у них більше порядку і нарешті вони постановили взяти собі князя від Варягів: самі з своєї волї покликали до себе Варягів з-за моря, щоб над ними княжили. Три брати варязькі Рюрик, Синеус і Трувор, послухавши їх, прийшли з своєю дружиною і стали княжити в городах новгородських і декотрих сусїднїх, а по иньших посадили своїх людей. Між сими були Аскольд і Дир; вони пішли по Днїпру далї вниз і надибавши Київ без князїв, засіли тут. Та не довго панували, бо син Рюрика Ігор з своїм воєводою Олегом став підбивати під свою руку городи по Днїпру і так підійшов під Київ. Довідавшися, що тут княжать Аскольд і Дир, Ігор з Олегом поховали своє військо в засїдцї над пристанею Дніпровою, а до Аскольда і Дира післали сказати, що се прийшли купці варязькі й хочуть з ними побачитися. Коли Аскольд і Дир приїхали, вискочили Ігореві вояки з засідки, а Ігор каже Аскольдови й Дирови: „ви не князі, анї княжого роду; я князь і менї належить княжити". І тут його вояки кинулися на Аскольда і Дира і вбили. Аскольда поховали там же над Дніпром, на Угорськім, і на його дворі поставлена була церква св. Миколи, а Дира занесли на старий город і поховали там. А Ігор став княжити в Київі. І від тих варязьких князїв і Їх дружини пішло руське імя з початку в Новгороді, а потім і в Киіві.

Так оповідає оден з літописців, що переробляв найстаршу київську лїтопись, і се оповіданнє пішло в історію. Але не можна на нього так дуже покладатись. Лїтописець оповідав наздогад, богато чого не знаючи: не знав навіть, що Олег був князь київський, а не воєвода Ігорів. Як же можна вірити йому на слово, коли він оповідає, що Аскольд і Дир були варязькі ватажки, або що Ігор був син якогось новгородського князя з варязького роду, покликаного Новгородцями.Трудно вірити і тому, що імя руське до Київа було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно, чому не пристало се імя до Новгороду, а тільки до Київа, саме до київської околиці, По-лянської землі. Не легко повірити також і тому, що київські князї прийшли з Новгорода, і то аж два рази, оден по другім: оден раз прийшли Аскольд і Дир, а кілька літ потім Ігор з Олегом і засіли місце Аскольда і Дира.

Не беручи на віру всього того, що оповідає київський літописець, як давнїйше вірили, ми де чого не можемо і з иньших джерел довідатися, і воно зістається для нас неясним. Та краще признатися собі, що не знаємо чогось напевно.як воно було, аніж оповідати за правду чужі вигадки.

Тим більше, що початків держави і у иньших народів звичайно не знаємо докладно. Аж тоді, як розвинеться вона добре, та заведеть ся своє письменство на місці та пічнуться літописи, —тоді вони про свої часи і недавно минулі починають росказувати докладно, по правді. Так у нас зНаємо з наших літописей досить добре, що діялося за часів Володимира, по части за його батька, а про попереднє—от так дещо тільки, що з чужих джерел знаємо, або з пізнійших переказів можемо виміркувати.

18. Русь. В звістках чужоземців, які маємо з ІХ і Х віку, наші князі й іх війско, все зветься Русю, руськими. У нас же Русю звалася Київщина. Здогад нашого старого літописця, що імя Руси було принесене з Швеції, варяжською дружиною, не справджується: в Швеції такого народа не знати, і Шведів ніколи у нас сим іменем не звали. Звідки се імя взялося в Київщині, ми не знаємо й не будемо вгадувати. Але нам важно, що се імя так тісно звязане з Київом, і з того міркуємо, що звістки про Русь і руську дружину, які маємо у чужоземних джерелах ІХ і Х вв., належать до Київської держави: до тих князів і. дружин, котрих столицею був Київ. Арабський письменник ІХ віку так описує сі руські друживи: Русь не має ні земель, ні сел, ні поля, вона промишляє тільки продажею соболиних і иньших шкурок. Вона нападає на землі Словян і забирає там людей в неволю, а потім продає їх в Ітилі або в Болгарі. Коли у Русина родиться син, батько дитини кладе перед нею голий меч і каже: „я не лишу тобі ніякого маєтку, матимеш тільки те, що здобудеш сим мечем".

Сусіди знали сю Русь—київську дружину, як вояків і купців: вона нападала на сусідні землї, забираючи здобич і людей, і торгувала сим товаром. Ми бачили вище, як нерозривно звязані були в тім часі війна і торговля; купець мусів бути воякою, вояка був заразом купцем і свої здобутки пускав на сусідній торг, щоб обміняти на гроші, зброю і всякі окраски, якими лишалися тодішні люде. І Київ, столиця руського купецтва, був заразом столицею сеї воєнної Руси. Константин Порфирородний сто літ пізнійше від того арабського письменника так описує її житє: „Як настає місяць ноемврій (падолист) зараз князї руські з усею Русю виходять із Київа і йдуть на „полюдьє" (збираннє дани), в волости Словян, Деревлян, Дреговичів, Кривичів, Сіверян й иньших Словян, підвластних Руси. Там перегодовуються вони цілу зиму, а в місяці апрілї, як ростає лїд на Дніпрі ріці, вертаються до Київа. Тут вони споряжають свої човни і їдуть до Візантиї, як уже було росказано". Сї київські дружини в ЇХ і Хв. складалися з місцевих людей і з захожих Варягів. В першій половинї Х віку сере?, висшого київського боярства: намістників київського князя і начальників дружини бачимо таку масу Варягів, що за ними зовеїм на другий плян відійшли місцеві люде. Маємо імена послів київського князя і його намісників в трактатах з Візантиєю 907, 911 і 944 рр., і серед них більше скандинавських імен, як словянських. І серед дружинного війська було богато Варягів. Се був час усобиць в скандинавських землях: в Швеції й Норвегії, і чимало ватажків „конунгів" (те саме слово, що наше князь), ріжних значних людей, а з ними— богато рядових вояків пускалося в світ, здобувати собі нові оселї або вступати в службу ріжних володарів. До першої половини XI в. (до смерти Ярослава) раз у раз стрічаємо у наших князів в службі варязькі дружини. Було се дуже добре для них військо: добрі вояки, сміливі, охочі, а при тім не звязані нічим з краєм, з людністю—хоч на чужих їх посилати, хоч на своїх людей.

Тому що так богато було тих скандинавских вояків між київською „руською" дружиною, часто і саму Русь називано скандинавським, або инакше „норманським" народом (Норманами, або північними людьми звали тоді скандинавських вояків в західніх сторонах, куди вони теж з часта навідувалися по здобич, —так як у нас звали Варягами). А київський літописець виміркував собі, як ми бачили, що й саме імя руське прийшло мабуть з Варягами з Швеції.

Rambler's Top100